Голова Єпископату на Ясній Горі: Долю польсько-українського прощення і примирення вручаємо в руки Королеви Польщі
Голова Конференції Єпископату Польщі архієпископ Станіслав Гандецький говорив про значення Конституції 3 травня, беатифікацію родини Ульмів та про прощення та польсько-українське примирення під час проповіді на Святій Месі, яку він очолив на Ясній Горі у свято Пресвятої Діви Марії, Королеви Польщі.
Говорячи про Конституцію 3 травня, голова Єпископату підкреслив, що завдяки її прийняттю поляки повернули самоповагу та повагу до своєї політичної спадщини. «У роки неволі вона мала велике значення для наступних поколінь наших співвітчизників, бо протягом довгих років поневолення зберігала надію на свободу Батьківщини», - сказав він.
Згадуючи беатифікацію родини Ульмів, що відбудеться 10 вересня цього року в селі Маркова, голова Єпископату Польщі зазначив, що це перший випадок, коли Церква беатифікує не лише подружжя, а й їхніх дітей, у тому числі ненароджену дитину. «Хоча сьома дитина ще не народилася та не була хрещена, за вченням Церкви вона прийняла хрещення кров’ю», – сказав він.
«Для сучасних сімей родина Ульмів може бути прикладом вірності Богові та захисту нужденних. У годину випробувань вони витримали складнощі надзвичайно героїчно. Їхнє життя і смерть є для нас підтвердженням того, що життя варто будувати на найміцнішому фундаменті, яким є Бог», – наголосив голова Єпископату.
Останньою темою проповіді було питання польсько-українського прощення та примирення у зв’язку з 80 річницею Волинської трагедії. «Прощення передує примиренню, будучи необхідною умовою справжньої єдності та злагоди між людьми», - зазначив голова Єпископату Польщі. Він додав, що прощення – це внутрішній досвід. «Це особисте рішення пробачити +винуватцям нашим+ усі їхні провини та гріхи, вчинені проти нас. Воно відбувається в глибині серця і не залежить від ближнього. Натомість для примирення необхідно залучати всі сторони конфлікту. Воно може бути побудовано лише на взаємному обміні прощенням», — наголосив архієпископ Гандецький.
«В руки Марії, Королеви Польщі, вручаємо долю польсько-українського прощення і примирення. Маріє, Мати прощення і примирення, пригорни до свого серця всіх своїх дітей, щоб твоя любов стала бальзамом для їхніх зранених сердець», – завершив голова Конференції Єпископату Польщі.
Прес-служба Конференції Єпископату Польщі
Публікуємо повний текст проповіді:
Їх Екселенціє, Архієпископи та Єпископи, Отче-генерале ордену Паулінів, Отче настоятеле Ясногірського монастиря, Всечесні отці і брати Пауліни, Представники органів державної влади та місцевого самоврядування, Священики, особи богопосвяченого життя, миряни, Шановні співвітчизники на Батьківщині та за її межами!
Сьогодні ми зустрічаємося разом біля підніжжя Ясної Гори, куди привела нас любов до Марії, нашої Пані і Королеви. Ми приїхали сюди, бо почуваємося людьми, оточеними опікою та турботою Марії. Ми відчуваємо себе духовними нащадками Тієї, яка перемогла сатану в своєму Сині Ісусі Христі, щоб кожен із нас приніс плоди цієї перемоги у своє життя. «Маріє, Королево Польщі! Маріє, Королево Польщі! Я з Тобою, я пам'ятаю. Я з Тобою, я пильную».
У такій, сповненій духовної радості атмосфері, розгляньмо три питання: значення Конституції 3 травня, питання беатифікації родини Ульмів та питання польсько-українського прощення та примирення.
- КОНСТИТУЦІЯ 3 ТРАВНЯ
Травнева конституція, яка вважалася вершиною всього доброго і світлого в історії та культурі Польщі, перетворила країну на конституційну монархію. На її основі було прийнято поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову за Монтеск'є, а також ліквідовано, зокремаliberum veto. Це був прояв політичної розсудливості депутатів, які без революційних потрясінь змогли реформувати державний лад.
На жаль, ліки, які дають вмираючому, зазвичай неефективні, тому – хоч Конституція стала віхою польської політичної думки, вона виявилася також «заповітом згасаючоїБатьківщини». Конституція діяла лише 14 місяців, після чого була повалена російською армією та військами Тарговицької конфедерації.
Тим не менш, завдяки прийняттю цієї Конституції поляки повернули самоповагу та повагу до своєї політичної спадщини. У роки неволі вона мала велике значення для наступних поколінь наших співвітчизників, адже протягом багатьох років поневолення зберігала надію на свободу Батьківщини. Усі наші наступні Конституції більш-менш чітко посилалися на цю «материнську Конституцію». Її важливість добре розуміли й вороги Польщі, тому забороняли святкувати дату її прийняття в період розборів, під час окупації та в період комунізму. На щастя, правду неможливо вбити раз і назавжди.
Сьогодні – на відміну від Конституції 3 травня, де, перш за все, шляхта мала повні громадянські права – сучасні демократичні суспільства, де дієпохвальний принцип, що кожен може брати участь в управлінні державними справами в умовах справжньої свободи, потребують нових форм ширшої участі громадян, християн і нехристиян, у суспільному житті. Голосуючи, усі можуть впливати на вибір законодавців і правителів, в інший спосіб громадяни можуть сприяти визначенню напрямків політики та законодавства, яке, на їхню думку, краще служиме загальному благу. Життя в демократичній політичній системі не могло б успішно розвиватися без активної, відповідальної та щедрої участі всіх, хоча «форми цієї участі, сфери, в яких вона відбувається, завдання та обов’язки можуть бути дуже різними та взаємодоповнювати одне одного». (Конгрегація Доктрини Віри,Доктринальна нота про певні аспекти католицької діяльності та поведінки в політичному житті, 24.11.2002 р.).
- БЕАТИФІКАЦІЯ РОДИНИ УЛЬМІВ
Юзеф і Вікторія Ульма були звичайними людьми, які народилися в простих польських родинах. Із рідних домів вони винесли любов до Батьківщини та глибоку віру. На основі цих цінностей вони побудували свій шлюб і сімейне життя. Намагалися також передати своїм дітям ті самі цінності, які сповідували.
З початком Другої світової війни родина Ульмів зіткнулася з драматичним вибором: стати на бік жорстокого закону, встановленого німецькими окупантами, який позбавляв євреїв права на життя, чи стати на бік переслідуваних, незважаючи на небезпеку смерті, яка тоді, в окупованій Польщі, загрожувала за будь-яку допомогу євреям. Ульми стали на бік переслідуваних і зазнали найсуворішого покарання. Однак у надприродній перспективі вони виявилися переможцями, бо Церква визнала їхню смерть мученицькою смертю за віру в Христа і витікаючу в ній любов до ближнього.
Очевидець (Навойський) засвідчив, що в ніч з 23 на 24 березня 1944 р. його викликали до будинку військової поліції в Ланьцуті, де було зібрано ще п’ятеро водіїв, а звідти взводвирушив до Маркової. Взвод складався з п'яти німецьких жандармів на чолі з комендантом Ейлертом Дікеном і кількох поліцаїв.
Офіцери жандармерії увірвалися в будинок Ульмів. Спочатку розстріляли трьох євреїв, які спали на горищі. Потім вони вивели решту євреїв за будинок і вбили їх на очах у родини Ульмів. Потім були вбиті Юзеф і Вікторія. Через кілька хвилин командир Дікен вирішив убити дітей.
Після розстрілу німці влаштували собі пиятику і пограбували будинок Ульмів. Тіла родини Ульмів та євреїв, які жили з ними, поховали у двох братських могилах, але через кілька днів, незважаючи на заборону німецької влади, кілька чоловіків із Маркової вночі викопали тіла Ульмів із землі та поклали їх в чотирьох дерев'яних трунах. Один зі свідків згодом сказав, що з утроби Вікторії, яка на момент страти була вагітною, виділася головка та груди дитини. 11 січня 1945 року тіла Ульмів були ексгумовані та поховані на парафіяльному цвинтарі в Марковій, де вони покояться донині. Після беатифікації їхні тіла будуть перенесені до костелу в Марковій, де будуть вшановані їхні мощі.
РодинаУльмів з Маркової стала першим випадком, коли Церква беатифікує не лише подружжя, а й їхніх дітей, у тому числі й ненароджену дитину. Дітей Юзефа та Вікторії Ульма можна порівняти зі «святими немовлятами», які були вбиті за наказом царя Ірода. Діти Ульмів були вбиті через ненависть до віри, в якій вони були хрещені і в якій виросли. Хоча сьома дитина ще не народилася і не прийняла таїнства Святого Хрещення, за вченням Церкви вона прийняла хрещення кров’ю.
Згідно з рішенням Папи Франциска, 10 вересня 2023 року в Марковій, на місці їхньої мученицької смерті, відбудеться беатифікація Юзефа та Вікторії Ульма та їхніх семи дітей, убитих німцями 24 березня 1944 року за порятунок євреїв.
Для сучасних сімей родина Ульмів може бути прикладом вірності Богові та захисту нужденних. У годину випробувань вони їх витримали надзвичайно героїчно. Їхнє життя і смерть є для нас підтвердженням того, що життя варто будувати на найміцнішому фундаменті, яким є Бог.
На цьому місці варто додати, що в селі Маркова, родина Ульмів не була єдиною з 4,5 тис. мешканців, яка переховувала євреїв. 21людина єврейської національності пережила окупацію в шести іншиххатах в цьому селі.
Що стосується, так чи інакшепов’язаного з цим випадком питання порятунку євреїв духовенством під час Другої світової війни на окупованих німцями польських територіях, то перш за все слід зазначити, що в 1939 році на території Польщі працювало трохи більше 10 000 єпархіальних священиків. З цього числа загинуло близько 20 відсотків, тобто кожен п'ятий священик. У деяких єпархіях, території яких безпосередньо входили до Третього Рейху, було вбито майже кожного другого священика, що фактично знищило душпастирську діяльність Церкви. Крім того, під час Другої світової війни близько 4 тис. єпархіальних священиків і монахів та 11 тис. черниць було ув'язнено в німецьких таборах, а ті, що залишилися на волі, були репресовані. До числа жертв слід додати єпархіальних священиків і монахів, які загинули від рук радянської влади чи були відправлені в концтабори. Лише навівши ці факти, можна оцінити масштаби участі духовенства в допомозі переслідуваним євреям.
Дослідження, що проводилися протягом десятиліть, показують, що під час Голокосту євреї отримували допомогу від приблизно 66 католицьких жіночих чернечих спільнот. Польські монахині врятували близько 1,5 тис. єврейських дітей, що переховувалися в близько 200 жіночих монастирях. Допомогло також 25 чоловічих чернечих спільнот. Дослідження, проведене в рамках проекту «Священики рятують євреїв», говорить про майже 1000 священиків, які були залучені до різних видів допомоги євреям під час німецької окупації. Знихнацистивбили 150 священиків (див. "Wartime Rescue of Jews by the Polish Catholic Clergy. The Testimony of Survivors and Rescuers. Lublin 2023").
- ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ПРОЩЕННЯ І ПРИМИРЕННЯ
a. 80-та річниця Волинської трагедії спонукає нас взятися за надзвичайно складну тему польсько-українського прощення та примирення. Жертвами злочинів та етнічних чисток стали десятки тисяч невинних людей, серед яких жінки, діти та люди похилого віку, переважно поляки, але також українці й ті, хто рятував сусідів і родичів у небезпеці. Жертва їхнього життя спонукає нас до глибоких роздумів, до щирої молитви про прощення, вибачення та примирення.
У своєму навчанні Христос неодноразово закликав нас до щедрості серця до наших ближніх, які згрішили проти нас. Багато притч розповідають про щедре прощення Бога людині, яке показано як зразок прощення людини людині. Ісус відкриває нам Бога як Отця, який найповніше прощає наші гріхи і перший примиряється з нами. Не випадково Євангеліє від св. Матвія, пропонуючи нам текст Отче наш, коментує слова про братерське прощення: «Якщо ви прощаєте людям гріхи їхні, то Отець ваш Небесний також простить вам. Та коли ви не прощаєте, то й Отець не простить вам гріхи ваші» (Матвія 6:14-15). Наслідуючи приклад Отця Небесного, Христос також каже нам прощати не тричі і навіть не сім разів, а сімдесят разів по сім, тобто завжди. Бо в житті не все можна вирішити через справедливість. Ні. Там, де необхідно підвести межу зла, хтось має любити більше, ніж достатньо, щоб почати нову історію благодаті.
Спочатку, однак, слід зазначити, що часто люди, які прагнуть подолати почуття несправедливості, плутають прощення з примиренням. Але це два різних, хоча й тісно пов’язаних досвіди.
Прощення передує примиренню; є необхідною умовою справжньої єдності та злагоди між людьми. Прощення - це внутрішній досвід. Це особисте рішення пробачити «винуватцям нашим» усі їхні провини та гріхи, скоєні проти нас. Воно відбувається в глибині серця і не залежить від ближнього. Особисте прощення «свого винуватця» можливе і тоді, коли з різних причин ще не можна з ним повністю примиритися. Можна обдарувати прощенням «винуватця нашого» й тоді, коли він ще не відчуває відповідальності за скоєне зло і продовжує залишатися в недоброму, образливому чи ворожому ставленні до нас. Прощення завжди можливе, тому що воно залежить виключно від рішення нашого серця.
Але до примирення необхідно залучати всі сторони конфлікту. Його можна побудувати лише на взаємному обміні прощенням. Примирення, як і саме прощення, є процесом. Часто це займає багато часу, тому потрібне терпіння з обох сторін. Примирення не слід проводити надто поспішно та силою, коли між сторонами існує сильний взаємний опір і небажання. Прощення і пов’язане з ним милосердя виражається також у терпінні перед обличчям неможливості «наших винуватців» примиритися з нами.
Щоб примирення було реальним, сторони конфлікту повинні спочатку визнати свою відповідальність. Примирення може бути побудоване лише на правді та справедливості. Щире визнання відповідальності кожної сторони – або, принаймні, бажання її шукати – є важливим для справжнього примирення. У примиренні не можна приховувати взаємні кривди. Добре також, коли є взаємна можливість сказати їх один одному. Примирення має поєднуватися з готовністю по можливості виправити заподіяну шкоду. Найчастіше необхідний компроміс з обох сторін у поєднанні з налаштованістю на взаєморозуміння та зустріч один з одним.
Не може бути й мови про тривале примирення, коли одна сторона конфлікту несправедливо перекладає весь тягар відповідальності на іншу сторону. Не може бути плідним і ефективним і таке примирення, в якому одна зі сторін, «для душевного спокою», бере всю провину виключно на себе, через хворобливе почуття провини чи неправильно зрозумілу відповідальність. Справжнє і тривале примирення також неможливе, коли одна сторона «підкладається» під іншу. І хоча в такій ситуації ззовні відносити можуть виглядати налагодженими, в серцях зазвичай відчувається жаль і несправедливість. Кожна сторона має брати участь у примиренні відповідно до власної відповідальності та можливостей. Якби ми почали шлях примирення з суперечок і докорів один одному щодо кількості своїх провин, то досягти примирення було б не тільки дуже важко, але навіть неможливо. Прощення і примирення вимагають великодушності з обох сторін (див. o. JózefAugustyn, Bólkrzywdy, radość przebaczenia).
b. Найбільш відомим прикладом жесту прощення стало Послання польських єпископів до німецьких єпископів. У цьому документі були наполегливі слова: «Ми простягаємо руки до вас, які сидять тут, на лавах Собору, що закінчується, прощаємо і просимо прощення». Цей лист був спробою морального розрахування з минулим, яка була б неможливою без уваги до долі польського та німецького населення як під час, так і після Другої світової війни. Це був акт мужності польського єпископату, який у тих політичних обставинах наважився взяти ініціативу на міжнародному форумі без волі тодішньої партії. Його автори «керувалися найблагороднішим бажанням братерства між народами». Це Послання стало частиною надзвичайних зусиль, які служили моральному оновленню нашого народу. З моменту написання Послання багато змінилося у світі і в Церкві, а також у відносинах між Церквами в Польщі та Німеччині. Поляки насолоджуються відновленою свободою, а німці – єдністю, яка на той час була для них лише мрією. Те, що тоді здавалося неможливим – принаймні в короткостроковій перспективі – стало реальністю. У рамках об’єднаної Європи були відкриті кордони між нашими країнами, що сприяло контактам між їхніми жителями на різних рівнях.
с. Святий Отець Іван Павло ІІ у Львові, під час беатифікації Архиєпископа Юзефа Більчевського та о. Зигмунта Гораздовського, закликав нас зробити такий самий жест щодо українців і поляків: «Сьогодні, коли ми прославляємо Бога за те, що ці Його слуги виявили таку непохитну вірність Євангелію, ми відчуваємо глибоку внутрішню потребу розпізнати різноманітні прояви невірності євангельським принципам, які часто чинили християни як польського, так і українського походження, що живуть на цих землях. Пора відірватися від болючого минулого!
Християни обох народів повинні йти разом в ім’я єдиного Христа, до єдиного Отця, ведені тим самим Духом, який є джерелом і принципом єдності. Нехай прощення — дане й отримане — розливається, як доброзичливий бальзам, у кожному серці. Завдяки очищенню історичної пам’яті, нехай усі будуть готові поставити пріоритет тому, що об’єднує, а не тому, що роз’єднує, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємній повазі, братерській співпраці та справжній солідарності» (Іван Павло ІІ, Проповідь у Львові під час Беатифікаційної Меси арх. Юзефа Більчевського та о. Зигмунта Гораздовського, Львів, 26.06.2001 р.).
Папа Франциск у своїй промові на Вавелі звернув нашу увагу на добру і погану пам’ять: «У повсякденному житті кожної людини, як і в кожному суспільстві, є два види пам’яті: добра і погана, позитивна і негативна. Добрим спогадом є той, який Біблія показує нам у Магніфікат, пісні Марії, яка прославляє Господа та Його спасительну роботу. З іншого боку, негативна пам’ять є тією, яка нав’язливо зосереджує погляд розуму і серця на злі, особливо тому, що вчинене іншими» (Вавель, 27.07.2016). Польща та Україна – землі, які століттями знають Євангельську звістку і дали незліченну кількість свідчень святості багатьох своїх дочок і синів – мають нарешті сказати одна одній «ми прощаємо і просимо пробачення».
Сьогодні – через 80 років від тих подій – баланс вчинків зроблених з християнської позиції, став балансом, який не можна зрівняти лише в перспективі формальної справедливості. «Досвід минулого та сьогодення показує, що самої справедливості недостатньо, і що, крім того, вона може призвести до самозречення та самознищення, якщо глибшій силі любові не дозволити формувати людське життя в його різноманітних вимірах. Адже саме історичний досвід дозволив, серед іншого, сформулювати твердження: summumius – summainiuria[1]. Це твердження не применшує справедливості, не применшує значення порядку, побудованого на ній, воно лише в іншому аспекті вказує на ту ж саму потребу досягти ще глибших духовних сил, які зумовлюють порядок справедливості» (Іван Павло ІІ, Divesinmisericordia, 12).
ЗАКІНЧЕННЯ
В руки Марії, Королеви Польщі, віддаємо долю польсько-українського прощення і примирення. Маріє, Мати прощення і примирення, пригорни всіх своїх дітей до свого серця, щоб твоя любов стала бальзамом для їхніх зранених сердець.
"Pamiętaj, Panno, na polską Koronę, Którąś raz wzięła pod swoją obronę: Wszakżeś jest polska Maryja Królowa Której Bóg oddał za tron Częstochową[2]"
(Францишек Карпінський, Pieśń o Najświętszej Pannie Częstochowskiej)
Амінь
Переклад з польської мови: О. Шевченко / Відділ міжнародної комунікації Конференції Єпископату Польщі
___________________________________
[1]Найвище право – найвища несправедливість (лат.), - прим. перекладача.
[2]Дослівний переклад –
Пам’ятай, Маріє, про польську корону,
Яку взяла Ти під свій захист:
Адже Ти польська Королева Марія
Якій Бог дав за престол Ченстохову., - прим перекладача.
